Історична година ,,Сандармох-злочин без терміну давності"

 Історична година ,,Сандармох-злочин без терміну давності"

До 88  річниці наймасовішого розстрілу у бібліотеці провели історичну годину ,,Сандармох-злочин без терміну давності",де бібліотекар розповідає про трагедію Сандармоху, яку, з огляду на повномасштабну агресію Росії у наші часи, ми не маємо права забувати!

З 27 жовтня – 4 листопада 1937 р., в урочищі Сандармох, більшовиками був фізично знищений практично весь цвіт і вся еліта української інтелігенції...

🔸 27 жовтня 1937 р. – це перший день розстрілів в урочищі Сандармох капітаном держбезпеки Михайлом Матвєєвим 1111 в'язнів Соловецької тюрми особливого призначення, серед яких був весь цвіт української інтелігенції.

🔸 Сандармох  – лісове урочище в Медвеж’єгорському районі Республіки Карелія, за 19 км від м. Медвеж’єгорськ, неподалік від м. Повенець, де на площі 10 гектарів у 1930-х рр. органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей.

🔸 Серед жертв – переважно спецпоселенці та в’язні з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ СРСР, а також жителі навколишніх сіл.

🔸 Усього на цій території виявлено 236 розстрільних ям.

🔸 Справа українських політв'язнів називалася «Дело № 103010-37 оперативной части Соловецкий тюрьмы ГУГБ НКВД СССРП на 134 человека украинских буржуазных националистов».

Серед них – письменники, поети, сценаристи, художники, скульптори, вчені, режисери, історики: поет-неокласик, професор М. Зеров, творець театру "Березіль" Л. Курбас, драматург М. Куліш, педагоги Антон, Остап і Богдан Крушельницькі, письменники В. Підмогильний, П. Филипович, О. Влизько, В. Поліщук, Г. Епік, М. Вороний, О. Слісаренко, М. Яловий, історики М. Яворський, С. Грушевський (брат М. Грушевського) та інші. Згодом цих людей і їх спадщину назвали «Розстріляним Відродженням».

Розстріляна і знищена родина Крушельницьких.

На фото  сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, мати Марія Тарасівна, Лариса і батько Антін Владиславович. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Ця світлина стала символом знищення комуністами української інтелігенції.

Минуло майже дев’ять десятиліть від трагічних подій в урочищі Сандармох, породжених викривленою імперсько-радянською логіка. І нині у часі вже четвертої осені повномасштабного російського вторгнення в Україну, світ знову бачить ту ж саму політику – спробу знищення ідентичності через знищення культури.

Російські ракети й артилерія руйнують театри, музеї, бібліотеки, університети. Ворог викрадає мистецькі цінності, намагаючись присвоїти їх собі. 

Але паралелі в тім, що як у 1937 році, під прицілом люди – ті, що творять українську культуру. Від початку війни загинули вже сотні дієвців культури, поміж яких понад 200 людей літератури, а також художники, музиканти, журналісти, режисери, актори.  Як колись у Сандармоху, їх убиває держава, яка боїться правди, творчості й вільного слова.

Різниця лише в тому, що сьогодні Україна не мовчить. Якщо у 1937-му імена Леся Курбаса, Миколи Куліша чи Миколи Зерова замовчували десятиліттями, то тепер кожне втрачене ім’я звучить уголос – перед світом.

Паралель між сталінськими розстрілами і сучасними злочинами Росії полягає не лише у масштабі насильства, а у самій спробі знищити українську ідентичність. Сандармох був лісом, куди звозили людей, щоб позбавити Україну голосу. Сьогодні Росія намагається зробити те саме – своїми ракетами, дронами і не тільки.